Жив собі король. Захотів соколів. Щоб гарні, величні, презентабельні. Найняв кращого дресирувальника.
Привезли соколів. Почали тренування. Один сокіл робив прекрасні піруети, величними крилами нагадуючи усім про величність короля. А інший… Навіть не спробував розправити крил.
Прийшов зажурений дресирувальник до короля і розвів руками: «Не піддається тренуванню. Я безсилий. Певно, той сокіл хворий…»
Зібрав король найкращих ветеринарів королівства. Оглядали, мудрували. Поставили діагноз: «Здоровий!»
Тоді король із принципу оголосив: «Хто навчить сокола літати, даю пів королівства».
Довго нікому не вдавалося. Аж якось злетів той птах! Король побачив у себе за вікном піруети другого сокола! Зрадів! Викликав того, кому вдалося створити диво.
Дивотворцем виявився звичайнісінький селянин.
– Даю тобі обіцяного пів королівства, – сказав король. – Але поділися способом, яким скористався, щоб навчити сокола літати.
–Та… я…цей… Просто зламав гілку, на якій він сидів… Сокіл злякався, що падає, і полетів, – скромно відповів селянин…
***
Гілка і сокіл – сильні метафори про прийняття наших помилок і невдач. Так, страшно, коли втрачаєш опору під ногами, але ж саме в той момент, починаєш відчувати сильні «крила».
Кожна невдача у вашому житті – це випробування, яке зміцнить вас і в результаті «підійме» тільки вище.
