Багато дорослих знають, що зриватися і кричати на дитину погано. І тим не менше батьки нерідко підвищують голос на дітей, особливо в ситуаціях, коли роздратування бере гору і здається, що донести думку інакше просто неможливо. На думку психологів, це велика помилка, яка потім змушує дорослого відчувати почуття провини. Дитячі психологи розказують, чому не слід кричати на дітей і як допомогти собі позбутися цієї деструктивної звички.
Як крик позначається на дитині
Будь-яка дитина, особливо у віці до 7 років, має несформований організм і психіку. Вона поки що не може ховатися від негативного впливу під власною психологічною “парасолькою”. У тих випадках, коли ми, дорослі, можемо постояти за себе і відгородитися від неповажного ставлення, дитина просто беззахисна. Тому крик або приниження не проходять безслідно для маленької людини. Давайте детально розберемо, як це позначається на психоемоційному стані дитини.
1. Недовіра до навколишнього світу.
Діти через свій вік позбавлені тих знань і досвіду про навколишній світ, які є у дорослих. Саме тому все те, що відбувається в сім’ї, вони проєктують і зовні, тільки в кратному розмірі. Якщо взаємини в сім’ї деструктивні або просто позбавлені довіри, то і від нових знайомств дитина очікуватиме такого ж.
З віком людині, на яку в дитинстві регулярно кричали, може бути набагато складніше будувати взаємини з людьми.
2. Комплекс жертви.
Систематичне використання крику в комунікації з дитиною змушує її відчувати себе нелюбимою, народжує в ній почуття образи на сім’ю.
Згодом це може перерости в справжній комплекс жертви.
Людині, яка страждає від нього, притаманні інфантильність, небажання брати на себе відповідальність і страх помилитися. Крім того, вона перебуває в постійному пошуку уваги та співчуття від оточуючих.
3. Агресивна поведінка.
Коли батьки спілкуються зі своєю дитиною, вони далеко не завжди розуміють, що по суті говорять із самими собою. Діти – як губки, вони активно наслідують поведінку дорослих і беруть із сім’ї не тільки хороші, а й погані приклади. Тому, якщо дитина почала кричати на вас у відповідь, обзиватися або будь-яким іншим чином проявляти неповагу, проаналізуйте свою власну поведінку.
Варто враховувати, що дитина кричить і б’ється не для того, щоб образити: вона дотримується прийнятої в сім’ї норми поведінки.
Дітей, на яких кричать удома, видно одразу: їм складно спілкуватися як з однолітками, так і з дорослими; вони не реагують на спокійну мову з першого разу, ніби не чують; непосидючі, знервовані, плаксиві й часом навіть агресивні.
Щоразу, коли ми кричимо на дитину, ми по-своєму позбавляємо її почуття безпеки і змушуємо відчувати стрес. Тому, якщо ви хочете захистити дитину від усіх негативних наслідків, то доведеться попрацювати над собою.
Як перестати зриватися на дитину
Робота дитячого психолога починається з батьків, це свого роду “школа” спілкування з дитиною. До мене на консультації часто приходять батьки з таким запитом: “Я накричав(-а) на дитину на емоціях, тепер мені соромно за це. Що робити?”
Відповідь проста: працювати зі своїм психоемоційним станом.
І перше, що слід зробити батькам у такому випадку – це розібратися з власними почуттями. Проаналізуйте свої відчуття, реакцію на ту чи іншу подію. Чому ви кричите? Що саме змушує вас вийти з рівноваги? Дуже важливо встановити ці причинно-наслідкові зв’язки та навчитися проживати свої емоції, правильно реагувати на подразники. Це можна зробити і самостійно, але звернутися до фахівця також буде корисно.
Також дуже важливо дати собі право на помилку. Ми всі живі й помиляємося – це нормально.
Будь-яку ситуацію можна виправити, і ваш авторитет не постраждає, якщо ви визнаєте помилку і вибачитеся перед дитиною.
Так ви не тільки позбудетеся почуття провини за свій вчинок, а й дасте змогу синові чи доньці навчитися у вас корисної життєвої навички.
Звісно, не варто забувати і про самоконтроль. Гнів і роздратування – це ті емоції, які можливо контролювати, головне – робити це правильно і не доводити до крайньої точки. Наприклад, можна використовувати заспокійливі візуальні образи (мама-панда) і “чарівні” слова (“Сила в мені, мудрість в мені, міцно стою я на цій землі”). Також ефективними можуть бути стоп-слова, якщо ви розумієте, що ось-ось зірветеся на крик, то стоп-слово дасть родині зрозуміти, що вам потрібен час, щоб “охолонути”. Це можуть бути будь-які слова: слон, повітряна кулька, пожежа тощо. Слово може бути з гумором або, навпаки, звучати як попередження. Головне, щоб воно допомагало вам переключитися.
Крім того, не забувайте стежити за власними ресурсами. Немає нічого поганого в тому, щоб попросити членів сім’ї про допомогу і дозволити собі відпочинок. Терпіння в цьому разі лише погіршить ваш емоційний стан, а можливості заповнити ресурси не з’явиться.
Як перестати нервувати з кожного приводу
Для деяких батьків крик – цілком нормальний спосіб комунікації з дитиною. Якщо ж ви, накричавши на дитину, почуваєтеся некомфортно або навіть відчуваєте провину, то це перший крок до виправлення.
Важливо пам’ятати, що діти – це не дорослі. Іноді нас може дратувати, якщо дитина робить щось неправильно або занадто повільно. Але чекати, що вона впорається з будь-яким завданням так само швидко і якісно, як ви, неправильно. І якщо трохи змінити погляд на дитину та її розвиток, дати їй можливість робити помилки, щоб потім усе виправити, то і приводів нервуватися стане набагато менше.
Зірватися і закричати на дитину можуть навіть найспокійніші батьки. Таке трапляється, але не варто соромитися своєї реакції. Дайте собі час заспокоїтися і проаналізуйте, що саме стало для вас подразником. Вчіться самоконтролю, будьте терплячі та пам’ятайте, що здоров’я і психоемоційний стан малюка безпосередньо залежать від вашого.
