Молодий хлопець вважав, що його батьки занадто суворі і не хотів жити за їхньою вказівкою. Він робив, що хотів, і через пару років його життя скотилося в прірву.
Після чергової сварки, він голосно грюкнув дверима і сказав, що ніколи в житті більше не бажає бачити своїх батька і матір, ніколи не переступить поріг їхнього будинку.
Він поїхав за тисячі кілометрів, намагався жити своїм розумом, заводив знайомства, дивився, як живуть інші люди, але дуже скоро став сумувати за своїми батьками. До нього дійшло, що всі їхні заборони, поради й умовляння були правильними й потрібними.
Усе навколо потьмяніло, нічого не тішило, найбільше на світі хотілося повернутися в рідний дім.
Але як з’явитися на поріг, після всіх тих образливих слів, якими він кидався зопалу? Як знову налагодити стосунки, після гірких сліз, які виплакала його мати?
Він повернувся в рідні краї, відшукав своїх друзів і попросив їх віднести батькам лист із проханням про прощення. Юнак просив: “Якщо ви пробачили мене, то повісьте білий клаптик тканини на стару яблуню, так я зрозумію, що зможу увійти в дім”.
Хлопець не спав усю ніч, а вранці його серце калатало. Він вирішив пройтися, щоб відігнати від себе тривожні думки. Він ішов дорогою і побачив у далечині свій будинок. Але не бачив великої й розлогої старої яблуні…
Юнак став підходити ближче. Його погляду відкрилося велике дерево, гілки якого були перев’язані тисячами білих клаптиків. Батьки, боячись, що він може не помітити одної стрічки і пройти повз, усю ніч перев’язували тканиною кожну гілку. Вони хотіли, щоб син знав: він прощений.
Ця притча про те, як складно вибудовувати стосунки з рідними людьми, скільки радості вони в собі таять, і скільки болю.
Чи все зводиться до особистого прикладу і виховання?
Чи можна з дитинства виховати дитину так, щоб у дорослому віці відчути єднання душ?
Чому діти відштовхують від себе тих, хто найбільше про них дбає і піклується? І прив’язуються до тих, хто до них холодний і байдужий?
Американський психоаналітик Джеймс Голліс висловив цікаву думку про те, чому діти не поважають своїх батьків:
Справжня сутність близьких стосунків полягає в тому, що вони ніколи не бувають кращими за ставлення до самого себе. Те, як ми ставимося до себе, визначає якість наших стосунків.
Є про що замислитися…
У мене є кілька знайомих, які не мають міцного зв’язку з дітьми. Що я можу про них сказати? У них немає і міцних дружніх зв’язків, захопливих хобі, світлих надій. Вони часто бувають роздратовані, ображені на життя.
І, якщо копнути глибоко, не люблять самі себе.
Людей відштовхує така енергія, навіть власних дітей. Вони намагаються менше спілкуватися, телефонувати, приїжджати і не кличуть до себе. А батьки сприймають таку поведінку за неповагу, не розуміючи в чому справа.
Давня мудрість говорить:
“Нікому не буде добре поруч із тобою, поки тобі недобре наодинці із самим собою”.
