Нещодавно один чоловік сформулював, хто ж така хороша жінка в його розумінні.
Виявилося, що хороша жінка – це жінка, яка хоче тільки серйозних стосунків; яка ніколи не зрадить, навіть якщо чоловік буде в тривалому відрядженні або довічно сяде до в’язниці; яка не кине чоловіка, якщо він стане інвалідом; яка завжди буде з чоловіком, навіть якщо він виявиться безхатьком.
Я кілька разів перечитала цей опис, і в мене виникли запитання.
Ясна річ, що від неприємностей протягом життя ніхто не застрахований, але…
Навіщо прагнути кращого, якщо тобі дозволено абсолютно все?
От справді не зрозуміло, який зиск отримає чоловік, якщо він НЕ сяде до в’язниці довічно (причому, треба зауважити, що отримати довічне не так вже й просто, для цього треба скоїти справді серйозний проступок)?
Виходить, що у порядного, законослухняного доброго чоловіка чесна і вірна дружина. І в злочинця теж чесна і вірна дружина, яка вперто їздить до нього на побачення.
Виходить, що у чесного трудівника, який наполегливо видобуває день у день хліб насущний, дружина має бути такою самою, як в особи без певного місця проживання, яка видобуває хліб на звалищі біля найближчого супермаркету. І так далі.
Чи не підштовхує всепрощаюча жінка свого чоловіка до прірви своїми руками? Адже якщо все дозволено, навіщо вибиратися з ями? А з неї іноді вибиратися необхідно…
Якщо дружина все одно не піде, отже, з нею можна поводитися як завгодно?
Знаєте, що довше я живу, то більше зміцнююся в думці, що люди поводяться не так, як їх виховували від самого початку, а так, як їм це дозволяють на даний момент. Щойно в суспільстві поширюється безкарність, кількість злочинів одразу істотно збільшується.
Наприклад, це дуже помітно в тих сім’ях, у яких жінки перейнялися ведичними ідеями і твердо вирішили зайнятися “служінням” своїм чоловікам. Або в тих сім’ях, де батьки кажуть: “заміж вийдеш – назад не повертайся”. Це тільки в рекламі ведичних тренінгів такі сім’ї виглядають щасливими й безтурботними. А в реальності дружинам дуже швидко починає “прилітати” від глави сім’ї, зокрема й фізично. Тому що пропадає якась грань “ось так зі мною можна, а ось так не можна”. І людина поводиться неналежним чином не тільки стосовно суспільства або до себе самого, а й до дружини.
Прощення агресії, особливо фізичної, розбещує чоловіка. Він дедалі менше і менше себе контролює, і якщо стосунки буде розірвано (наприклад, за його ініціативою, адже хороша дружина не йде), то понесе цей патерн далі – до інших жінок…
Згодом людина, яка звикла, що з нею поводяться погано, втрачає самоповагу, таланти і себе саму. Навіщо до цього доводити?
Найбільш згубний вплив всепрощаюча жінка чинить навіть не на чоловіка, а на саму себе. Вона вирішує в глибині душі, що якщо з нею так чинять подібним чином, значить, вона цього “гідна”. Стає в позу жертви. Поводиться як жертва, і приваблює інших хижаків. Перестає вірити в себе, вважаючи себе некрасивою, негідною, незграбною…
А потім і зовсім не розуміє, для чого вона живе, якщо не для обслуговування свого чоловіка. І не може вибратися з цих стосунків, бо впевнена – наступні будуть ще гіршими!
Я бачила ці жахливі перетворення жінок-жертв. Іноді справді страшно дивитися на фото “до і після”. Прекрасні лебеді перетворюються на сірих горобчиків із вічно опущеними плечима, зацькованим поглядом, без бажань і перспектив…
Виходить, що дружина, яка все прощає, все розуміє і приймає, шкодить суспільству, чоловікові та самій собі насамперед… А всепрощення стає не тільки чеснотою, а й свого роду гріхом.
Виходить, що ми не тільки залежимо від середовища, а й виховуємо його, показуючи, як з нами можна, а як не можна. І “занадто хороша дружина” – це теж буває погано…
