Якщо дитина без особливої на те причини перебуває постійно не в дусі, у її настрої переважають негативні емоції, її поведінку можна вважати неадекватною.
Формування психіки починається з раннього віку, тому винятково важливо звертати увагу на нормальність поведінки дитини з малих років, щоб вчасно встигнути вплинути на це.
Незважаючи на те, що неадекватна поведінка в дітей різного віку може виражатися по-різному, виділяють деякі загальні ознаки:
1. Небажання/невміння розрізняти слова «Не можна»/«Можна».
2. Безконтрольні капризи (наприклад, просить ляльку, а отримавши її, відмовляється зі словами: «Не хочу!»).
3. Наявність різних фобій (страхів), поганий сон, кошмари.
4. Негативні реакції щодо оточуючих, небажання спілкуватися, конфлікти з педагогами та однолітками.
5. Безпричинний плач, що виникає від найнезначнішої причини.
6. Підвищена збудливість, надмірна метушливість, рухливість і жестикуляція.
7. Невміння говорити і слухати, брати участь у діалозі.
8. Невмотивована агресія (дитина штовхає, кусає, б’є однолітків, ламає іграшки, жорстоко поводиться з тваринами).
9. Упертість (відмовляється прибрати за собою, вдягнути колготки або прочитати вірш).
10. Розсіяна увага (дитина не може зосередитися на будь-якій діяльності, заважає гратися іншим дітям).
Що робити, якщо дитина поводиться неадекватно?
Насамперед, не сварити дитину. Вона в цьому не винна. Потрібно знайти причину такої поведінки і (якщо це можливо) усунути її.
Неадекватна поведінка дитини нерідко є наслідком захворювань матері в період вагітності, а також розвивається через генетичну схильність або органічні ураження мозку. У такому разі дитину потрібно показати фахівцеві.
Але набагато частіше тому виною зовнішні обставини. Це:
– несприятливе оточення в соціумі;
– дисфункціональні стосунки батьків між собою (сварки, п’янки та бешкетування в сім’ї, скандали);
– брак любові та уваги з боку близьких, друзів (старших і однолітків);
– складнощі адаптації в дитячому колективі (у садку, на дитячому майданчику у дворі тощо);
– наявність психологічної травми, сильний стрес (наприклад, розлучення, смерть одного з батьків, зміна місця проживання);
– перевтома (зазвичай унаслідок інтелектуальних і фізичних перевантажень);
– педагогічна неграмотність і незрілість батьків (брак часу і бажання займатися з дитиною, прищеплювати норми поведінки в суспільстві; відсутність у батьків елементарних знань, як має розвиватися дитина). Так, таке теж трапляється, що малюк просто занедбаний.
Зверніть увагу, що причини можуть поєднуватися!
У кожному конкретному випадку необхідний індивідуальний підхід.
Якщо мають місце генетична схильність, захворювання або травми, необхідна допомога лікаря. Якщо порушення викликані іншими причинами, постарайтеся створити комфортні умови для адекватної поведінки дитини.
Як створити умови для адекватної поведінки дитини?
Залежно від імовірної причини (яку кожні батьки в змозі з’ясувати, якщо забажають), необхідно виконати таке:
– Налагодити стосунки в родині, припинити сварки та скандали.
– Ізолювати конфліктних, аморальних однолітків, які погано впливають на дитину.
– Виключити перевтому, якщо вона мала місце (змінити режим дня, зменшити навантаження).
– Поговорити з вихователем чи педагогом (щоб дитина швидше адаптувалася в колективі).
А ось зайва суворість може погіршити ситуацію. У жодному разі не кричіть на дитину, не карайте без причини, просто за те, що вона не захотіла поділитися іграшкою.
Зберігайте самовладання, більше розмовляйте і пояснюйте, показуйте на прикладах. Вибудовуйте довірчі стосунки, але не забувайте, хто головний!
