Педагогіка побудована на необхідності створення умов для виховання, навчання, освіти. Здається, що умови – це один із найважливіших компонентів. І навряд чи з цим посперечаєшся. Проте дедалі частіше ми чуємо про помилки виховання в сім’ях, де були створені всі умови для розвитку дітей. Широкі можливості не тільки не приносили позитивних результатів, а й спричиняли зворотний ефект. Чому? Давайте розбиратися.
«Срібна ложка»
Термін «синдром срібної ложки» перекочував із західної психології, де з проблемами виховання дітей із заможних родин зіткнулися вже досить давно. Це поняття позначає пасивність, нездатність ставити перед собою високі цілі, орієнтація тільки на матеріальні цінності. Діти, «заражені» цим синдромом, не прагнуть знань, сенс їхнього життя – у задоволеннях. Вони не здатні на високі почуття, але не в силах пережити відмови або розчарування. У кращому разі з такої дитини виростає споживач. Найгірші варіанти ми, на жаль, спостерігаємо в кримінальних новинах: передозування наркотиками, перегони на автомобілях, жорстокі ігри, суїцидальні спроби.
Чому це відбувається?
1. Усе й одразу.
Батьки створюють дитині умови для розвитку відповідно до своїх можливостей. А якщо можливості безмежні? Отже, дитині ніхто ні в чому не відмовлятиме. Усі бажання будуть задовольнятися, усі забаганки виконуватися, причому негайно.
Діти, які звикли отримувати все й одразу, не вміють мріяти, бажати, чекати, терпіти, намагатися й домагатися.
Обов’язково настає момент, коли бажати і хотіти вже нічого. Цей момент називається пересиченням. За ним слідують нудьга і порожнеча. Останнє може заповнюватися чим завгодно, часом гострими відчуттями.
2. Надміра.
Батьки хочуть, щоб їхні діти жили краще. Це нормальне бажання і прагнення. Тому дитина сприймається як інвестиційний проєкт. Вона просто зобов’язана бути найкращою, бо для її розвитку створюються всі умови: найкращі педагоги, розвивальні заняття. Потім будуть найкращі школи, репетитори, додаткові заняття в студіях і спортшколах. Ми вчимо дітей усього того, про що самі мріяли в дитинстві, що не змогли отримати, або того, що вважаємо модним, престижним і перспективним. Чи хоче цього дитина? Це не обговорюється, адже вона ще не здатна зрозуміти, що їй потрібно, зате «потім спасибі скаже».
За дитину планується все: темп, режим дня, розклад. Вона просто підкоряється всьому, що кажуть: їде до школи, потім на ковзанку, до басейну чи на заняття англійською. Спочатку в перервах вона намагається займатися тим, що їй цікаво (спів, малювання, вірші), але ці пориви гасяться постійним поспіхом та іншими заняттями. Діти втомлюються не стільки від самих занять, скільки від темпу і вимог оточуючих.
До підліткового віку діти починають бунтувати проти такого життя. Цікаво те, що вони не можуть запропонувати альтернативу цим заняттям. Усі бажання давно згасли в дитинстві: їм нічого не потрібно і не цікаво.
3. Відкуп або компенсація.
Більшість батьків, прагнучи всім забезпечити дітей, багато працюють. Дітьми займаються педагоги та репетитори. Свою любов до дітей татусі й матусі часто виявляють не в задушевних розмовах і постійній увазі, а дорогими подарунками та виконанням забаганок.
Чесно кажучи, більшість батьків відкуповується від дітей. І що старша дитина, то більший розмір компенсації, і діти звикають, що любов має грошовий вираз. Чи варто сварити їх за нездатність до вищих людських почуттів, якщо навіть найдорожчі для них люди не виявляють їх щодо власних дітей.
Діти, які звикли до матеріального прояву любові, виростають байдужими, егоїстичними та розважливими.
Що робити?
Якщо ви спостерігаєте у своєї дитини «синдром срібної ложки», то слід визнати свої помилки і почати їх виправляти.
1. Обмеження.
Дитина повинна мати заборони. При цьому тримати свою позицію треба до кінця. Межі потрібно чітко встановлювати, але так, щоб не зачепити дитячого самолюбства:
- «У цьому поки що немає потреби»;
- «Ми не можемо поки що собі цього дозволити – можливо, пізніше»;
- «Потрібно почекати»;
- «Я можу це зробити, якщо ти…».
Як бачите, прямої відмови немає, але є мотивація, а це набагато важливіше.
2. Свобода.
Обов’язково надайте дитині вільний час. Нехай вона сама вчиться планувати його, знаходити собі заняття, формувати захоплення. Іноді діти просто байдикують, іноді спілкуються з друзями в інтернеті, але в будь-якому разі реалізують себе: у грі, спілкуванні, улюбленому занятті, байдикуванні.
3. Любов.
Дитину потрібно любити, тоді вона виросте люблячою людиною. Даруйте їй тепло, участь і ласку, не чекаючи у відповідь перемог, успіхів і досягнень. Вчіться радіти і засмучуватися разом із дитиною, переживайте разом її життя. Не замінюйте себе подарунками. Жоден навіть найдорожчий гаджет не замінить близьких людей.
Здається, що це складно. Набагато простіше не сперечатися з дитиною, а виконати чергову забаганку, обмежити її жорсткими рамками і знати, що вона цілий день зайнята, відкупитися дорогою річчю і звільнити себе від спільних вихідних. Наслідки таких дій ми вже бачимо.
Обмеження, свобода і любов – три кити, на яких будується правильне виховання. Наберіться терпіння і сил – результат обов’язково прийде.
