«Мамо, потримаєш?», – це запитання мені часто ставить донька, засовуючи мені в руки напівпорожню баночку з-під йогурту, свою куртку або ляльку. І я поглядаю на свої втомлені руки, що вже тримають остиглу чашку кави, один із футбольних м’ячів сина чи тюбик крему від засмаги.
Цікаво, чи справді роль батьків полягає в постійному триманні хрустких, липких і вологих речей?
Але суть не просто в тому, що ми батьки. Більшість знайомих мені жінок перегорають від необхідності нести на собі так багато. Ми перекладаємо на себе всі переживання і мрії своїх дітей, стрес партнерів, страхи батьків. Ми прислухаємося до надокучливого голосу, який каже, що маємо старатися ще старанніше і нести ще більше. І ми раз у раз мусимо відповідати на його запитання про те, чи нічого ми не проґавили, чи все буде гаразд із дітьми і що, чорт забирай, нам робити з глобальною зміною клімату.
Іноді я запитую себе, чи справді бути жінкою означає нести на собі тягар усіх цих речей? У тому, щоб тягнути весь світ на собі, доки не зірвемо собі спину, доки не перестанемо бачити власні руки і не забудемо про особисті бажання та потреби?
Ми стежимо за нашим сімейним графіком, плановими відвідинами лікаря і розкладом позакласних занять, дитячими святами і вечірками з нагоди дня народження. Ми намагаємося стримувати свої гормональні сплески, раптові напади злості та перепади настрою, переживання щодо стану здоров’я, страхи щодо фінансового становища й майбутнього країни.
Занадто багато хто з нас тягне на собі все це і навіть більше. І ми не просимо про допомогу, бо всі, кого знаємо, якось справляються з цим, якщо не несуть ще більшу ношу. А потім докоряємо собі за свою удачу і широкі привілеї.
Ми кажемо собі, що все могло б бути набагато гірше. Але чому тоді так важко, запитує тихий голос усередині?
Часом здається, що в цьому й полягає вся моя робота – тримати речі, бо це життя, яке сама обрала: бути мамою, дружиною і подругою. Якщо я проводжу надто багато часу в соцмережах, починаю вірити, що інші люди цілком задоволені своїм жонглюванням усіма цими речами, встигаючи при цьому з’їздити в екзотичну подорож, роблячи свою сім’ю ідеальним взірцем для наслідування.
Але потім я подумала про доньку, про її сяючі очі та велике добре серце. Так і бачу, що одного дня вона теж відчує необхідність нести на собі таку саму ношу. І це світло в її очах почне згасати й тьмяніти.
Це розбиває мені серце.
Я хочу навчити свою доньку, що іноді ми повинні просто залишати речі на підлозі. Знімати з себе ношу. Говорити «Мені потрібна допомога», а також вміти відповідати «Ні, дякую» і просто «Ні».
Я постійно чую про важливість турботи про себе і чудово розумію зворотний бік того, що насправді ховається за цією турботою. Турбота про себе – це не просто йога або масаж. Насправді вона полягає в усвідомленні того, що ми можемо і хочемо на собі нести, і що необхідно відкласти в сторону. В усвідомленні реального охоплення своїх рук.
Останнім часом я активно займалася тим, що вивантажувала з себе все зайве. Так, на якийсь час відсторонилася від своєї основної роботи, щоб закінчити книгу, яку вже дуже давно хотілося написати. А ще доручила турботи про наше нове цуценя фахівцеві. Мої руки і серце, як і раніше, зайняті, але вперше за довгий час я, нарешті, можу видихнути. У мене таке відчуття, ніби з’явилася можливість натиснути на паузу й оцінити всю повноту життя, а не опинитися похованою під тоннами зобов’язань.
Я відчуваю полегшення і величезну вдячність за свою здатність на ці зміни. Але при цьому мене не полишає і почуття провини. Дуже непросто прийняти той факт, що ми не можемо або не хочемо нести на собі так багато. Що наші можливості обмежені.
Далеко не кожному до снаги взяти перерву в роботі, але всі ми можемо відмовитися від волонтерської діяльності в школі дитини, від серфінгу в соцмережах і від участі в додатковому проєкті на роботі, який від напруги змушує стискатися все всередині.
Коли підкрадаються сумніви, я починаю думати про свою доньку. Колись давно, як і вона зараз, я була маленькою мрійницею. Під вагою всього того, що ми на собі несемо, ще не пізно відшукати ту саму іскру. Просто потрібно скинути з себе зайве і зайнятися її пошуками.
Авторка: Lynn Shattuck
