Один психолог сказав: “За кожної можливості – беріть свою дитину за руку! Пройде зовсім небагато часу, і вона зовсім перестане простягати вам свою долоньку!”.
Усе, що ми робимо в житті наших дітей, повертається сторицею. Якщо дитина росте в довірі – вона теж вчиться довіряти іншим, якщо малюка люблять і підтримують, він сам стає уважним і турботливим.
Але є страшні помилки, які дорослі роблять під впливом гніву або байдужості, не подумавши, чим це може обернутися в маленькій дитячій душі…
Ми дуже сильно ображаємо наших дітей, коли:
1. НЕ РОЗУМІЄМО!
Років у 13 я закохалася. Євген був відмінником – самовдоволеним і єхидним. Але мені здавалося, що він – ідеал. Однак ідеал зовсім не звертав на мене жодної уваги, і я плакала. А мама, намагаючись мене втішити, несла повну нісенітницю: “Та ти що! Це так несерйозно. Через рік усе мине!” А мені зовсім не хотілося, щоб мій стан закоханості минав. І чому ви, батьки, все заздалегідь за нас знаєте?
2. НЕ ПІДТРИМУЄМО!
Маленький Карузо прибіг зі школи в сльозах: «Мамо! Учитель співу сказав, що в мене голос – наче вітер у трубі завиває!». “Ну, що ти, синку! Не слухай нікого. Ти співаєш як найпрекрасніший соловей у світі. Я це точно знаю!” Страшно подумати, що світ міг би ніколи не почути великого тенора, якби не ця мудра жінка. Постійно кажіть своїм дітям: “Ти можеш! Ти з цим упораєшся!” – це дуже окрилює.
3. ПОРІВНЮЄМО З ІНШИМИ ДІТЬМИ
“Подивися, яка Ганнуся – чистенька й акуратна. Не те, що ти – порося!” Здається, знайомо? Одного не можу зрозуміти: чого хочуть домогтися матусі, вимовляючи ці слова? Крім ненависті до Ганнусі, тут важко викликати інші емоції…
4. НАСМІХАЄМОСЯ!
Ми з маленькою сестричкою зайшли в магазин. Сестрі було 3 роки, її обличчя було розфарбоване плямами зеленки: підхопила вітрянку. Продавщиці, яким було нічим себе зайняти, розвернулися в наш бік і захихотіли: “Ой, яка красуня до нас прийшла! Ви тільки подивіться!” Мені в голову прийшла тільки одна думка: де б поблизу взяти автомат і розстріляти їх?..
5. ПРИНИЖУЄМО СЛОВАМИ І ВЧИНКАМИ
У 8-му класі я вважала себе цілком дорослою і самостійною дівчиною. Одного разу ми засиділися з татом над геометрією, яку мій мозок геть відмовлявся розуміти. І тоді тато в серцях ляснув мене… по попі! Було не стільки боляче, скільки неймовірно прикро! Я довго з ним не розмовляла. А він не міг зрозуміти, що вже так сильно мене зачепило…
6. КРИЧИМО І ВИХОДИМО З СЕБЕ
Пам’ятаю в пологовому будинку моя сусідка, змучена пхиканням свого малюка, схопила його і почала трясти і кричати: «Якого біса тобі ще треба?» Ніколи не забуду величезні, сині, повні жаху очі малюка, який не розумів, що відбувається. Здається, їй самій потім було дуже соромно…
7. ІГНОРУЄМО!
І, повірте, це найстрашніше. Японський учений продемонстрував усьому світові дослід із рослинами. Три однакові зернятка було посаджено в три баночки. Щоранку, проходячи повз першу банку, вчений вітався з паростком і говорив йому ласкаві слова. Перед другою банкою він кричав і обзивав рослину образливими словами.
Третій паросток він просто ігнорував: не дивлячись, проходив повз. Неважко здогадатися, що сталося з паростками через місяць. Перший колосився соковитим зеленим цвітом на всю ширину підвіконня. Другий абсолютно висох. А третій – загнив! Діти теж подібні до зелених паростків: батьки з роками пожинають лише те, що виростили самі!
А тепер відведіть погляд від монітора і уявіть вашого малюка. Ось він стискає пухкі кулачки, смішно морщить ніс і посміхається на всю ширину свого беззубого рота. І у відповідь у ваших грудях розгортається щось велике і ніжне. Цей малюк любить вас безумовно: у будь-якому настрої, з будь-якими подарунками, просто тому, що ви – його мама чи тато! І за одну цю посмішку ви віддасте все на світі!
Пам’ятайте про це якомога частіше і любіть своїх дітей!
