Наші діти такі, які вони є – не випадково. Згодні ви з езотеричною теорією, що душі обирають, у яку сім’ю і з яким завданням прийти, чи ні, все одно радимо прочитати цю статтю. Це ґрунт для глибоких роздумів…
Душа сама вибирає, через яку сім’ю їй прийти в цей світ. І цей вибір завжди усвідомлений, оскільки в його основі лежить певне завдання. Для початку, «пояснити» щось батькам. Всупереч поширеній думці не батьки вчать дітей, а якраз навпаки. Дитина – це карма батьків.
І якщо раптом немовля обирає складну програму (наприклад, народжується з вродженими захворюваннями або вадами), то це не стільки покарання, скільки один зі способів напоумлення тих, через кого воно прийшло. У Життя не залишилося інших способів розбуркати дорослих і змусити їх думати, як за допомогою улюбленого малюка, який завжди на очах, який улюблений і цінний.
Приблизно до 16 років саме через хвороби, вчинки і прокази наших дітей з нами говорить саме Життя. Хлопчики напоумляють мам, дівчатка – тат. І це не жарт.
Як один показовий приклад, згадалася історія молодої пари, у якої народилася сліпа дитина. Зіткахи, плакали. Які чудові батьки, красені, і раптом таке нещастя! Мовляв, несправедливий Бог, – спочатку шепотілися бабусі й дідусі. Співчували знайомі, плакав інтернет. Адже селфі в них такі милі, а значить і самі вони хороші, добрі люди – думали всі.
Але коли одна з бабусь зголосилася допомогти доглядати за малятком і переїхала у квартиру молодих, вона очам своїм не повірила. Куди поділася показна романтика і глянцевий лиск ідеальної пари? Будь-яка дрібниця призводила до скандалів. Вони сварилися, як кішка з собакою, примиряючись тільки вночі, в ліжку. Бачити це було боляче.
І, як виявилося, не тільки матері одного з подружжя, а й новонародженому, оскільки дивитися на батьківські чвари йому від самого початку не хотілося. От він і обрав карму сліпого, сподіваючись, що батьки здогадаються, через що це сталося саме з ними. Але ті були глухі.
Пов’язувати ментальну причину з фізичним проявом чого б то не було нас не вчили. Ми занадто матеріалісти, і занадто скептики, які не забувають при цьому дивитися «Битву екстрасенсів». Ми живемо в шаблоні «робота-будинок-робота», не встигаючи виринати з цього вічного сну буття. Нам тільки здається, що він триває вічно. Озирнулися. Уже пенсія.
Що воскресає в пам’яті? Миттєвості рідкісного щастя: відпочинок на морі, весілля, успіхи дітей. А де ж ваші власні успіхи? Квартира, дача і два автомобілі – не беремо до уваги, оскільки це успіхи в очах оточуючих, а з точки зору Вічності, що ти зробив особливого? Чим запам’ятався?
Народив дітей? Так, ти пижився щосили, займався ненависною справою, аби заробити, щоб їм було добре. Вони не бачили тебе, поки зростали, бо ти пропадав до ночі на ненависній роботі, заробивши хвороби.
Мами теж хороші! Затягають дитину по лікарях, що хочеш-не хочеш, а хворіти будеш. Адже медицина – наше все. XXI століття, нові технології, а здорових дітей не додається.
Розруха в головах. Телефонує мені якось мати-одиначка. Важко їй. Грошей не вистачає, а десятирічна дитина постійно хворіє. І допомогти їй, бідній, нікому. Що робити? Повторюю як мантру «діти – це карма батьків». Думай! Та хіба їй до цього? Вона думає, як би прокрутитися, щоб зробити «копієчку» для нового медогляду.
Я зателефонував їй сам.
– Маєшся?
– Маюся! Як риба об лід.
– Чого надумала?
– Ти мені все про якусь карму талдичиш, а я живу тут і зараз. Мені працювати треба, а не думати.
– А тобі не здається, що своїми хворобами твоє дитя намагається тобі «сказати», що йому не вистачає твоєї материнської любові? Батька в нього немає. Він постійно один. Адже ти на роботі пропадаєш, на хліб із маслом заробляєш.
– Що ж мені робити?
– Змінити роботу, або сидіти там тільки першу половину дня.
– А гроші платити ти будеш?
– Давай так, – вирішив я, – ти перейдеш на півставки і будеш більше часу приділяти своєму чаду. Якщо за два тижні він не одужає, я доплачу твій місячний оклад.
Ще тиждень пішов у неї на роздуми. Адже ми всі хочемо отримати від Життя гарантії, що все буде добре і чудово. Але Земля – місце можливостей, а не страхова компанія. Довіряти Провидінню – одне з наших завдань, якого варто вчитися з самого дитинства.
Мати-одиначка погодилася на мою пропозицію. З головних бухгалтерів вона з жахом для себе перейшла в рядові й подумки готувалася до найгіршого. Мало того, що на роботі ніхто не зрозумів її вчинку, так ще й оточення стало тиснути авторитетом. Мовляв, що за маячня? Чим ти будеш платити лікарям?
Платити не довелося. Ні лікарям, ні мені. Я пояснив своїй знайомій, що мати-одиначка – не вирок, а «доля», яку вибрав її син ще до того, як народився. Це більше потрібно йому, а не їй. А отже, необхідно прийняти ситуацію такою, яка вона є, і перестати відчувати страх: що скінчаться гроші, не вистачить на лікарів, ліки. Забудь! Просто довірся Долі і зрозумій, що хоче сказати тобі твій син.
Хлопчик перестав хворіти. Уже за тиждень усе, що так лякало матусю, перестало мати хронічний характер. А ще через два дитина попросилася до школи.
– Тебе виручити грошима? – запитав я.
Мати-одиначка сприйняла мою фразу як образу.
– Ти дав мені більше, – змусив прокинутися і поглянути на ситуацію інакше. Це я винна тобі.
– Нічого ти не винна. Живи й радій. Усвідомлення ситуації – ось що творить чудеса. Щойно в людини змінюється сприйняття, змінюється і світ навколо неї.
На тому й вирішили. Ніхто нікому нічого не винен.
Зате оточення моєї знайомої замучило її розпитуваннями: як ти вилікувала дитину? До якого лікаря водила? Що він прописав? Але замість відповіді чують загадкову фразу: «Діти – це карма батьків».
Потиснувши плечима, вони здивовано біжать далі у своїх справах, не думаючи і не розмірковуючи. Просто проживаючи свої життя.
