Що відчувають діти, коли на них кричать батьки. Прочитайте, якщо у вас є діти!
Для дітей

Що відчувають діти, коли на них кричать батьки. Прочитайте, якщо у вас є діти!

Київський психолог Наталя Простун на своїй сторінці в Facebook опублікувала невелику замітку з особистого досвіду спостережень про те, що відчувають діти, коли на них кричать батьки.

Наводимо текст без змін.

«Батьківські марення»…

Їду в поїзді, мама з дитиною заходять в вагон, дитина озирнувлась навколо і почала скиглити, – “Мама мені не подобається тут, давай підемо в інший»… Крутився, падав на підлогу, в купе не захотів заходити. Можливо в купе сидить дядько, який “не дуже”… Мама терпіла, яскраво приховуючи своє роздратування, озирнулася на всі боки, а потім крізь стиснуті губи – “Не подобається, виходь, а ми поїдемо” – Дитина затамувала подих, замовкла… І я разом з ним затамувала подих, прислухаючись до свого серцебиття…

Сьогодні інша картина, дитина 3-х років загубилася на пару хвилин в дитячому саду, переляканого і заплаканої добрі люди повернули мамі… І знову чую роздратовану, скоріше навіть мстиву розмову матері з дитиною – “Якщо будеш себе вести так, залишу тебе тут і піду.” – дитина схлипуючи затихла. Але ж йому і без того було так страшно…

У мене на прийомі дитина 5-ти років, яка “погано” поводиться в садку. Зі мною вона весела, тямуща, балакуча, цікава, але вже з серйозними і не по-дитячому сумними очима… – “Коли я не слухаюся маму в машині, вона висаджує мене і їде… Якщо я не слухаюсь, мама каже, що здасть мене в інтернат… і я боюся” – у мене знову стискається все всередині і так хочеться обійняти, сказати, що «мама тебе любить, і ніколи, чуєш, ніколи не здасть в інтернат»…

Іноді дітям я пояснюю, що є «батьківська маячня», це коли батьки в гніві і не дають собі звіту про те, що говорять і при цьому продовжують любити свою дитину. Діти часто оживають, коли чують, що такий «брєд» існує, і що це всього лише батьківський гнів. (Іноді доводиться брати роль адвоката, коли розумію, як страждає дитина, а батьки в силу свого не кращого дитячого досвіду не вміють висловлювати свої ніжні почуття до дитини).

Можливо батьки не розуміють, як зчитує інформацію, як інтерпретує і які висновки робить дитина. Адже часто дитина, коли чує загрозу «будеш вести себе так, покину й піду», або не дай Боже «віддам в інтернат», думає наступне: «мамі я не потрібна», «я не важлива», «вона хоче позбутися від мене», «вона мене не любить».

Як ви думаєте, які почуття переживає дитина?

Страх, свою нікчемність, непотрібність, неважливість, нелюбов… І згодна робити все, щоб догодити найріднішій людині у світі або навпаки, переживаючи біль, гнів, обурення, буде мститися, як вміє… У неї може сформуватися глибинне переконання про себе «я погана», «я заслуговую такого ставлення».

Не просто жити з такими переконаннями… Щоб хоч якось реабілітувати себе, дитина все життя буде доводити батькам, що вона «хороша», намагаючись своїми успіхами і досягненнями «купити» любов, щоб захистити себе від страху бути покинутою і «не потрібною», щоб створити ілюзію своєї значущості.

Або буде намагатися завжди бути правильною і досконалою, але не бути собою. Або переживаючи «не любов», «не потрібність», буде шукати такі ситуації в житті, які будуть ранити її, вбивати, калічити (саморуйнуюча поведінка). «Поганому» ж немає місця в цьому житті… Правда?

В голові як відлуння можуть звучати слова мами «ти мене дістав», «краще б я тебе залишила в пологовому будинку», «ти мені все життя зіпсував», «відвали від мене», «зараз виведу з машини і залишу», «здам в інтернат»… І дитина робить висновок: «якщо я мамі не потрібен, значить не потрібен нікому». І тут з’являється паралізуюча самотність на все життя…

Багато варіантів.

Складно спостерігати, коли нехтують дитиною. Складно спостерігати, коли страждає «внутрішня дитина» вже у дорослої людини. Ехо не замовкає. Адже часто негативна поведінка дитини – це плач за любов’ю, туга за увагою і гіркота від зневаги.