“Мамо, обійми!” Поради від психолога, як налагодити стосунки з дітьми різного віку
Для дітей

“Мамо, обійми!” Поради від психолога, як налагодити стосунки з дітьми різного віку

Щаслива мить – народження дитини. Позаду бентежливі місяці вагітності та пологи – і ось малесенький “клубочок щастя” у вас на руках. Перший плач, перші підгузки, перші побоювання за малюка. Відлунали привітання, втамувалися бурхливі емоції й батьки постають перед одвічним питанням: “як виростити свою крихітку здоровою та щасливою”. Фундаментом для гармонійного розвитку дитини, її щасливого зростання є щаслива сім’я. Турбота мами та підтримка тата постають в простих, на перший погляд, речах.

Вперше малюк отримує “порцію” позитивного спілкування та щастя тоді, коли мама бере його на руки, годує, колихає, наспівує колискову. З часом матуся вчиться розрізняти різні види плачу дитинки – чи то він хоче їсти, чи щось болить, чи відчуває дискомфорт.

Ви запитаєте: “Як це відбувається?”. Природа сама потурбувалася, щоб жінка на інтуїтивному рівні могла подбати про дитину і задовольнити її потреби. Саме через дотик, колихання, обійми мами малюк отримує важливий урок на все життя: “Я не один”. У перший місяць життя дитини материнське тепло, запах, серцебиття, ніжні погляди, дотики, грудне годування, спільний сон з новонародженим малюком – усе це сприяє налагодженню тісного емоційного зв’язку між матір’ю і дитиною з перших днів життя, який багато в чому визначає подальшу долю вже дорослої людини. Так, це іноді дуже важко фізично, тому ми говоримо про таку необхідну допомогу та підтримку тата. Чоловік, беручи частину догляду за дитиною на себе не тільки допомагає матусі, а й формує гармонійні стосунки з сином чи донькою. Дітки, які постій спілкуються з обома батьками повноцінно розвиваються, вчаться різносторонньому спілкуванню, вміють розрізняти емоції. Тісне спілкування з батьком стане значним внеском у соціальний, когнітивний та емоційний розвиток дитини.

Для гармонійного розвитку дитини потрібно дотримуватись декількох правил

Будьте щасливі у своєму батьківстві, адже щасливі батьки – щасливі діти.

Обіймайте свою дитину. Дотики в перші дні після народження мають терапевтичний ефект на дитину. Колисання та обіймання заспокоюють, дарують відчуття захищеності, комфорту та щастя. Особливо корисними будуть дотики “тіло-до-тіла”, коли малюк відчуває мамине тепло, її серцебиття, дихання, адже він дев’ять місяців провів в найтіснішому контакті з мамою. В такому положенні дітки легше переносять кризу новонародженості.

Розмовляйте з дитиною, щоб маля відчувало інтонацію, тембр голосу, швидкість мовлення, емоційне забарвлення. Це допоможе не тільки у розвитку мовленнєвих навичок, а і навчить розрізняти емоції інших людей, відчувати настрій.

Строгість, а не жорстокість! Уникайте негативних висловлювань на адресу малюка. Те, що він маленький – не означає що він нічогісінько не розуміє. Інтонація та лайливі слова шкодять не тільки психіці, а і подальшому здоров’ю дитини. Якщо ви почуваєтеся роздратованим, як це не банально звучить, скажіть це малюку, будьте чесні. “Я сердита… я роздратована… мені важко…”. Ми всі маємо право на негативні емоції, опишіть свій стан, проаналізуйте, зверніться до людини, якій ви довіряєте, за порадою, шукайте вихід з негативу через посмішку, дихальні вправи, ковток води. Важливу роль у складній ситуації відіграє підтримка подружжя, адже разом – ви сила.

Грайтеся разом. Всі помічали, що дітки із цікавістю грають побутовими речами краще та із задоволенням (наприклад мисками та ложками, коробками та папером), ніж запропонованими іграшками. Давайте можливість дитині експериментувати, задовольняти свою потребу у пізнанні світу, у цікавості. Дітки таким чином розвивають свою уяву та мислення. Забезпечте їм безпечний простір для ігор, щоб діти могли фантазувати та розвиватися.
Дозвольте малюку побути на самоті. Не має потреби 24 години на добу бути біля дитини. Маля повинно вчитися «розважати» себе, вчитися бути самостійним, але при умові вашого контролю.

Хваліть та підтримуйте дитину. Намагайтеся уникати простих висловлювань “Молодець”, “Гарно”, “Супер” тощо. Підбадьорюйте, оцініть та проаналізуйте всю роботу малюка: “Яку високу пірамідку ти побудував, справжня башта для лицарів, ти дуже старався”, “Який гарний колір ти підібрала для квітки, немов із казки, дуже гарно”. Хваліть не тільки за дійсно високі результати, а і за старанність у виконанні, наполегливість, акуратність.

На допомогу з проблемами комунікації між батьками та маленькою дитиною приходять казки. Саме читання казки разом з мамою чи татом чинить терапевтичний ефект: по-перше, це фізичний контакт “плече-з-плечем”, коли дитинка притискається до рідної людини та відчуває тепло та підтримку (особливо, якщо у казці є “страшні” сцени), по-друге, дорогоцінний час, коли мама та дитина належать один одному і ніщо та ніхто не заважає насолодитися цим спілкуванням, по-третє, тематика казки, яка в залежності від змісту може розкривати проблеми дружби, стосунків, вчинків головних героїв, а найголовніше – це хороший та позитивний кінець, який вчить дитину тому, що які б негаразди не чекали на шляху – все буде добре.

Процес формування основних зв’язків дитини з навколишнім світом триває приблизно до трьох років. У цей період відбувається встановлення взаємовідносин між дорослим та дитиною. З періодом дорослішання дитини потреби у спілкуванні з батьками змінюються в сторону зменшення. Переваги на боці друзів, однокласників, тому батьки відчувають, що їхня дитина віддаляється від них.

Пізнання світу у дітей дошкільного віку виходить за межі тісного спілкування з батьками та друзями на майданчику.

Дитинка опановує дитячий садок, школу. Сформовані раніше моделі спілкування малюк переносить із собою у заклад. Процес адаптації до садочка – невід’ємний етап, який дитина подолає легко, якщо батьки готові до можливих труднощів. У дитини починається новий етап в стосунках з дорослими та дітьми, їй потрібно ставати самостійною та відповідальною.

Вік молодших школярів – вік загостреної чутливості. Перехід від дитсадкового милування, відчуття своєї унікальності до шкільної відповідальності та критики – складний для багатьох дітей. Під час будь-якого адаптаційного процесу для дитини важливими є підтримка. Дитина повинна бути впевнена, що за будь яких умов, яку б оцінку вона не отримала – ви завжди її приймете, вислухаєте, зрозумієте та допоможете. Головне на цьому – етапі не втратити довіру дитини. Будьте терплячими, дочекайтеся моменту коли школяр сам захоче розповісти. Побудуйте з сином чи донькою алгоритм того, що сталося до дрібниць. Для дитячого розуму немає другорядних подій, завжди шукайте першопричину поганої поведінки чи оцінки. Досить часто проблеми між школярем та батьками виникають через внутрішньо особистісні невирішені конфлікти чи проблеми мами або тата, які проектуються у спілкування з дитиною. Зверніться до спеціаліста, якщо не можете знайти вихід із ситуації.

Дитина–підліток потребує ще більшої уваги, турботи та любові, а найголовніше – довіри з боку батьків.

Якщо підліток сторониться прямих обіймів з боку батьків – потрібно набратися насамперед терпіння, перечекати період “колючості”, зрозуміти, що відчуває дитина на даний час, дати їй зрозуміти, що батьки завжди підтримають і зрозуміють.Дотики та рукостискання теж є проявом позитивного тілесного контакту між батьками та дитиною. В період кризи підліток розуміє, що він не один, що підтримка завжди поряд, а тому легше долає труднощі, бореться з внутрішніми переживаннями, шукає вихід. Формування дорослої особистості напряму пов’язано з методами та способами поведінки батьків з дитиною.

Для кращої взаємодії з підлітком допоможуть наступні правила

Правило 1. Звертаючись до дитини, говорити менше, а не більше. У такому випадку у дорослого підвищується ймовірність бути зрозумілим і почутим. Підлітку потрібно більше часу на осмислення того, що вони чують, перш ніж щось відповісти (у них зовсім інша швидкість перероблювання інформації, ніж у дорослих).

Таким чином, якщо потрібно запитати або попросити про що-небудь, спочатку потрібно почекати, принаймні, п’ять секунд – доки дитина сприйме більше інформації та, цілком можливо, дасть адекватну відповідь. А далі говорити коротко і точно, уникаючи тривалих монологів. Так дитина зрозуміє, що не доведеться вислуховувати цілу лекцію.

Правило 2. Говорити доброзичливо, ввічливо і… тихо. Знижений, приглушений голос зазвичай застає людину зненацька, і дитина обов’язково зупиниться, щоб послухати.

Правило 3. Бути уважним слухачем, не відволікатися на сторонні справи, коли дитина щось розповідає. Слухайте її у два рази більше, ніж говорити самому. Дитя, яке дорослішає, просто не зможе стати уважним слухачем, якщо йому ні у кого цьому вчитися.

Правило 4. Якщо батьки дуже сильно роздратовані, розмову починати не варто. Роздратування, агресія моментально передадуться дитині, а в такому настрої конструктивної розмови не вийде. Це пов’язано з тим, що однією з психологічних особливостей цього віку є емоційна нестабільність, більшою мірою обумовлена гормональними змінами, що відбуваються в організмі дитини. Дорослі повинні бути стабільнішими в цьому плані.

Правило 5. Перш ніж щось сказати потрібно встановити зоровий контакт з дитиною. Дивитися один одному в очі – означає довіряти співрозмовнику та відчувати його настрій. Якщо постійно починати розмову з дитиною методом “очі-в-очі”, то спілкуватися буде все легше і легше.

Правило 6. Нерідко підліткам буває складно з ходу перемикнути свою увагу на запитання, особливо якщо вони зайняті тим, що їм дуже подобається. Дитина і справді може не чути (така особливість уваги в даному віці). У такому випадку краще зробити попередження – встановити тимчасове обмеження: “Я хочу з тобою поговорити через хвилину” або “Мені знадобиться твоя допомога через дві хвилини”. При цьому встановлений часовий інтервал не повинен перевищувати п’яти хвилин, інакше підліток просто забуде.

Пам’ятайте, фундамент, який був закладений у дитинстві, завжди витримає буревій дорослого життя: дитина виросте емоційно врівноваженою особистістю, здатною висловлювати свої почуття та розуміти почуття інших, буде успішна та гармонійно розвинута.

Щаслива дитина – та, яка зростає в любові, турботі, увазі та піклуванні з боку батьків.

Вікторія Мисюра

Джерело