Діти приходять до батьків. Не навпаки!
Для дітей

Діти приходять до батьків. Не навпаки!

Коли ми стаємо батьками, в цей самий момент ми немов відкочуємося назад, у власне дитинство. І заново проживаємо і радісні, і сумні події минулого. Ми бачимо у своїй поведінці те, що перейняли від своїх мам, а вони — часто від своїх. І буває нам це не подобається. Ми в чомусь поводимося зі своїми дітьми зовсім інакше, таємно бажаючи, щоб і наше дитинство було саме таким. Іноді ми навіть заздримо власним дітям.

Діти допомагають нашому зціленню, вони немов провідники у світ чистого серця для своїх батьків. Але зцілення завжди болюче. Скільки потрібно навчитися і скільки бруду дістати зі свого серця! Тому, з народженням дитини, до нас приходить і криза. Криза нового проживання дитячих травм.

ДІТИ АКТИВІЗУЮТЬ НАШІ ХВОРІ МІСЦЯ

Ми живемо з серцем, перемотаним лейкопластиром. Замість того, щоб лікувати свої рани, ми заклеюємо їх і удаємо, що все нормально. Але звичайно ж, нічого доброго не відбувається. Під бинтом починається запалення, і ми стаємо ще більш душевно хворими. Якщо нас колись хтось зрадив, то замість того, щоб вчитися прощенню, ми намагаємося забути. І всюди бачимо обман і зраду.

Пам’ятаючи кожну образу, нанесену нам батьками, ми їх дбайливо зберігаємо, дістаємо і хвалимося один перед одним. А можна було б пробачити і йти далі, жити зовсім інакше. Але це не цікаво, та й набагато важче!

Коли народжується дитина, у нас все менше сил для того, що б прикидатися, не виходить вже терпіти постійний біль в душі. До того ж малюк весь час норовить доторкнутися саме до цього місця, наступити на наш улюблений мозоль. Коли він входить в найскладніший для нас вік, це означає, що це саме той вік, коли нам, в нашому дитинстві було непросто.

Комусь дуже важко з немовлям. Швидше за все, саме в цей період для вас сталося щось важке. Можливо, вас по рекомендація Спока укладали спати самого в кімнаті? Або годували раз на три години? Або мама вже тоді вийшла на роботу?

Комусь складно з однорічними. Наприклад, десь з року до двох особисто для мене дуже складний вік дітей — занадто важко вони мені даються. Тому, що я в цей час пішла в ясла, і для мене занадто багато чого змінилося.

Комусь дуже складно з трьохлітніми, які так відчайдушно відстоюють свої права. Можливо, у вас якраз таких прав не було? Комусь важко пережити період нарцисизму дитини, коли вона потребує багато уваги та захоплення. Комусь складно відповідати на мільярди питань, можливо, тому що їм в цьому віці просто затикали рот. І так далі.

Дитина — це відмінний індикатор нашого психічного здоров’я і нашої зрілості. Ви можете відстежити й те, в якому віці ви застрягли. Коли вам раптом починає здаватися, що більше нічого ви дитині дати не можете і що робити з нею — не розумієте. Таке може трапитися раптом в сім, десять, п’ятнадцять років. Це просто дзвіночок від вищих сил — зверни увагу на свої, заклеєні лейкопластиром, рани! Їх пора лікувати! Пора зривати бинти, дивитися правді в очі та лікувати. Дезінфікувати, чистити, іноді навіть зашивати у фахівця. А ще — дати тому час зажити.

Якби не діти, ми ще довго могли б купатися в ілюзії, що абсолютно здорові, що у нас все відмінно, що ми вже добрі та просвітлені. А ці маленькі люди беруть на себе непросту задачу, відкриваючи нам очі на істину.

ДІТИ ПРИХОДЯТЬ ДО БАТЬКІВ. НЕ НАВПАКИ.

Коли ми усвідомлюємо, що у нас є проблеми в стосунках з нашими батьками, нам дуже складно щось з цим зробити. Тому що ми чекаємо, що батьки зміняться. Що вони зроблять нам крок назустріч. Що ми їм розповімо, як жорстоко вони з нами обійшлися, і вони нам це компенсують. І цього не відбувається.

Багато дівчаток плачуть і кажуть, що прощають свою маму, прощають, а потім заходять до неї в будинок, а вона — за старе. І як з цим далі жити? Багато ж дівчаток говорять і про те, що мама зробила мені так боляче, і тому повинна зробити перший крок.

Але є якийсь закон, який працює в цьому світі бездоганно. Діти завжди приходять до батьків, а не навпаки. Якщо ви хочете зцілення у відносинах з ними, це ви повинні прийти до них. Прибрати свою пиху і гординю, свою несправжню дорослість, зайняти позицію маленької дитини стосовно них. Поруч з ними ви завжди будете молодшими. Завжди будете для них маленькими. І якщо ви хочете гармонії, то займіть своє місце і перестаньте з ними боротися.

Так, вони недосконалі, їх ідеали розділяти вам теж необов’язково, слухатися у всьому теж. Але поважати — варто навчитися. Бути маленькою поруч з ними — це значить приймати їх турботу в тому вигляді, в якому вони вам її дають. Перетворювати в собі їх «одягни шапку» і «з’їж ще шматочок» — в «я тебе люблю». Тому що саме такий сенс і вкладений. У них немає мети довести вам, що ви ніхто, що ви ще дуже малі. Вони хочуть висловити свою любов, як вміють.

Їм і так непросто. Адже вони бачать свої помилки, навіть якщо не визнають їх. І люблять вас, як вміють. І вони не можуть зробити до вас перший крок, тому що в цьому випадку вони упруться в стінку. Поки ви самі не відкриєтеся їм назустріч і не прийдете до них, їм залишається тільки чекати. І вони чекають багато років.

Що їм ще залишається! Так, вони не вміють любити так, як хотілося б вам. Так, вони не ідеальні батьки й зробили для вас далеко не все, що могли б (як вам здається). Так, вони могли б щось зробити з собою і почати поводитися так, як ви хочете. Тільки все це віддаляє вас один від одного.

Одного разу нам нікуди буде прийти зі своїми труднощами та печалями. Не залишиться у світі тих людей, які люблять нас все наше життя і бажають нам добра. Які хоч би що там було, але завжди були поруч з нами. Чи варто втрачати час даремно?

Коли наші діти виростуть, ми теж опинимося на цьому місці. Місці тих, хто може тільки чекати, коли дитя прийде до нього знову. Якщо захоче прийти. Якщо прийде.

Ми вчимо дітей своїм прикладом у всьому. І поважати старших вони вчаться, дивлячись на нас. На те, як ми спілкуємося зі своїми батьками. Наскільки ми самі поважаємо їх. Так само вони ставитимуться і до нас. Ніякого сценарію, просто навчання через образи.

ПОМИЛКИ ТА КРИЗИ НЕМИНУЧІ

Подивіться на свою дитину. Хіба ви хочете для неї мук і травм? Чи хочете ви завдавати їй болю і незручності? Чи хочете зіпсувати всю її життя? Ніхто з батьків цього не хоче.

Ніхто не вчив нас бути батьками. І наших батьків теж ніхто цього не вчив. Тому ми ростимо дітей, як вміємо, наскільки вистачає наших внутрішніх ресурсів і сил. Наскільки дозволяє наше серце прямо зараз.

І в будь-якому випадку ми помилимося, оступимося, падемо. У будь-якому випадку будуть ситуації, які образять наших дітей. Ми ніяк не зможемо цього уникнути. Як не змогли й наші батьки, які точно так само хотіли для нас всього найкращого. І можливо, використовували не ті методи й не ті слова для цього. У будь-якому випадку ми щось зробимо не так. У кожної дитини буде з чим піти потім до психолога. Навіть з тим, що мати занадто ідеальна і непогрішна, як ідеал, до якого не дотягнутися.

Тому розслабтеся і видихніть. Почніть з відновлення відносин з батьками. У вашому серці. Спершу варто вилікувати все те, що знаходиться всередині вас. Іноді для цього вам буде потрібно якийсь час побути на дистанції один від одного. Щоб зміцнити свою любов і прийняття. Іноді навіть після цього ваші зовнішні відносини не зміняться. І буде здаватися, що змін немає, мама все так само бурчить і зливає вам негативні емоції, критикує вас і сміється над вами, тато так само байдужий. Але не піддавайтеся обману. Якщо у вашому серці дійсно встигли вирости любов і прийняття, це перестане завдавати вам біль. І навіть такі особливості не вплинуть на вашу внутрішню повагу до батьків і подяку.

А коли в серці дійсне є такий настрій, то і зовнішні відносини потроху змінюються. Не так швидко, як вам хочеться, і не обов’язково в ту сторону, яка подобається вам зараз. Любов, яка перебуває у вашому серці, зможе бути, не чекаючи певних дій і вчинків. Але для цього вона повинна мати можливість вирости й зміцніти.

Наші діти, приходячи до нас, допомагають нам знайти наші больові точки, наші приховані від очей рани. Те, що мучить нас роками, може бути зцілене. Не так швидко, як хочеться, не так легко. Проте — надійно і якісно. Чи готові ви піти туди, де боляче, по сліду, вказаному вашою маленькою дитиною? У ваше власне далеке дитинство? Чи готові піти туди та зцілитися? Якщо так, то не варто відкладати на завтра те, що можна почати вже зараз.

ДІТИ ПРИВОДЯТЬ НАС ДО САМИХ СЕБЕ

Неможливо будувати відносини з людьми, коли ти не знаєш, хто ти сам і не розумієш себе. Неможливо і побудувати відносини з собою, поки у тебе немає паузи та тиші, поки у твоєму житті багато зайвого шуму і важливих справ. Народження дитини дає нам шанс взяти таку паузу і почути самих себе. Якщо ми, звичайно, цим скористаємося. А то ж можна народити й продовжити свій біг незрозуміло куди й навіщо.

Перебуваючи, нарешті, вдома, маючи достатньо вільного часу (а що б там не говорили, у мами в декреті часу для подумати, поміркувати та послухати — дуже багато), ми можемо відкрити в собі стільки нового і незвіданого!

Багато мам саме в декреті знаходять свою справу. Вона приходить сама, через творчість, хобі, як віддушина. І розкриває нові грані особистості жінки. Немов це сиділо десь там всередині, чекало, поки його помітять і почують. Але ж бути фотографом або художником — це так дивно, набагато зрозуміліше і престижніше — бути юристом або бухгалтером. Дитина допомагає нам перестати бігати від самих себе. І може бути, тому в декреті багатьом так складно — адже ти фізично втекти не можеш, і тобі так чи інакше доводиться зустрічатися з самим собою. А зустрічі ці далеко не завжди приємні й радісні.

Хоча що може бути радісніше і цікавіше, ніж познайомитися і дізнатися глибше близьку людину? Хіба у вас є хтось ближчий, ніж ви самі? Чи багато ми про себе знаємо, чи багато розуміємо, або живемо стереотипами? Дуже багато жінок ставлять мені запитання про пошук свого покликання. І для мене воно звучить глибше. Це не просто «ким мені працювати», це питання насправді про те, «а хто взагалі я?», «А яка я насправді?».

Тут, як і з батьками, нам доводиться йти на біль, йти в глибину, коли дуже страшно. Мало, що я там знайду. Йти, а не стояти та чекати, що все прийде саме. Пробувати, помилятися, шукати, слухати своє серце. Непростий шлях. Але народження дитини — нам відкриває і ці двері теж.

ДІТИ ПРИВОДЯТЬ НАС ДО БОГА

Я знаю одну історію, яка мене одного разу вразила, це було ще до того, як я сама серйозно задумалася про Бога. Одна новонароджена дівчинка кричала цілодобово. Протягом року її було неможливо заспокоїти нічим. Мама була виснажена, змучена. А у неї ж були й інші діти. І в один з днів абсолютно випадково разом з однорічною донькою, яка навіть на вулиці кричала без зупину, вона зайшла в баптистський храм. Не знаю, чому саме так. Випадково. За словами мами, в православному вони були багато разів. А тут випадково зайшли. І сталося диво. Дівчинка замовкла. І мовчала кілька годин поспіль.

Спершу мама вирішила, що це збіг. Але потім зрозуміла, що її єдиний шанс побути в спокої та тиші — це йти з донькою в храм на весь день. Так вся родина стала баптистами (а до цього були віруючими тільки формально). Дівчинка і справді цікава. Співає в хорі, вчиться в недільній школі, дуже ранима і сором’язлива.

Діти зараз приходять незвичайні. І багато хто з них так чи інакше приводять батьків до віри. Якби не особливість нашого старшого сина, для нас це питання не встало би так актуально вже в молодому віці. Напевно відклали б на потім.

Багато хто приходить до віри тому, що інакше ніяк не впоратися з переживаннями. Стільки небезпек в цьому світі, спокус, з якими ти не знаєш, що робити. І залишається тільки молитися. І так, це кращий спосіб проживання будь-якої кризи.

Так, шлях до Бога — теж не найпростішим і найприємніший. Доводиться знову дізнатися про себе багато нового. І про свою гординю, і про свою жадібність і заздрість, і багато ще про що. І знову нам доводиться йти на біль. І знову наші діти показують нам цю дорогу. Уявляєте, як багато вони нам дають своєю появою! Скільки всього загострюють, і як непросто в усьому цьому вистояти та знайти свій шлях і самих себе!

Діти — це приголомшливий подарунок Бога. Приголомшливий з багатьох причин. Тому що це безперервний тренінг особистісного і духовного зростання, можливість зцілити свої старі рани та знайти в цьому житті свій шлях, знайти Бога, сенс життя.

Так, це непросто. Особливо у перший раз, коли вся ця подорож в новинку. Особливо якщо до моменту її початку ми пішли вже дуже далеко і від себе, і від Бога, і від своїх батьків. Але це варто того. Повірте.

З кожною дитиною ви знову і знову будете проходити цей шлях, кожен раз простіше і при цьому глибше. Ви станете зовсім іншою людиною, якщо дозволите всьому цьому з вами статися. Непроста трансформація матері. Проте, скільки скарбів ви знайдете всередині!

Ольга Валяєва, глава з книги «Призначення бути мамою»

Джерело