«Справжнє кохання не пробивається чеками, воно зашифроване у вчинках людини та її очах…»
Територія натхнення

«Справжнє кохання не пробивається чеками, воно зашифроване у вчинках людини та її очах…»

Читала тут днями дівочий пост про те, чому дівчата розлучаються зі своїми хлопцями. Авторка так і написала, що переживає розставання, хлопець виявився дуже жадібним, подарував їй замість Айфона Самсунг, і вона відразу зрозуміла, що нічого для нього не означає.

І їй захотілося дізнатися, через що її підписниці кидали своїх хлопців.

Дівчатка не змусили на себе чекати з підтримкою.

Тут же згадалися фудкорти замість ресторанів, поїздки автобусами замість крутих тачок, хостели замість готелів. Подарунки були досить дорогими, щоб хлопець викупив собі вакантне місце бути парою цієї дівчини.

Мені здається, ми потихеньку переселяємося до Інстаграмної реальності. Ту, де твої візитки – це теги у ресторанах та марка твого авто.

Бідність – синонім невдахи, а якщо немає мільйона на рахунку, то зароби, ледар, а не залицяйся до дам, у яких щомісячний тюнінг зовнішності дорожчий, ніж дві твої зарплати.

Як сильно збиті приціли у цій життєвій стратегії.

Пам’ятаю, як багато років тому чоловік зробив мені пропозицію, і ми пішли купувати колечко. Ми вчорашні студенти, бідні, але неймовірно щасливі, зайшли до ювелірного.

Там була стара колекція та нова.

Я пішла до старої, так дешевшої.

— Один раз у житті я роблю тобі пропозицію, вибери те, що подобається, а не те, що дешевше, — сказав майбутній чоловік.

— Я не люблю цацечки, мені подобається те, що дешевше.

— Це не цяцька, це ж символ!

Я почала дивитися на обручки. Я вибирала за ціною. Мій чоловік – студент, а не мільярдер. Мене це влаштовувало.

Ми разом доб’ємося, так цікавіше.

Я взяла дві обручки, і ніяк не могла вибрати між ними.

Одна була з діамантиками, ніби веселкою розсипаними по дужці. А друга — зі смарагдом, крихітним, але променистим.

Вони приблизно однаково коштували — близько п’яти тисяч карбованців — і це були величезні гроші, і я міряла-міряла, міряла-міряла, і обрала в результаті діамантики.

Було красиво та бюджетно.

Ми тоді тільки починали працювати, вчилися заробляти. Про жодні гроші і накопичення не було й мови — звести б кінці з кінцями.

Поки він залицявся, ми жили в різних містах, і проводжаючи мене, він їхав на трьох видах транспорту: маршрутці, метро та автобусі, а потім їхав додому на тих же трьох видах транспорту, але у зворотному порядку: автобусі, метро та маршрутці.

Це здавалося мені дуже нерентабельним. Гроші на вітер! А він сміявся. Казав: «Я за ці гроші бачу тебе на дві години довше. Вони того варті».

Тоді ще не було інстаграмів. А якби й були, що викладати? Трамвай та автобус, на якому приїхала кохана людина?

Або як ми їли один на двох бутерброд на лавці у парку?

Гроші – не синонім кохання.

Хтось купить вам колечко за п’ять тисяч карбованців, будучи мільйонером. А хтось придбає вам колечко за п’ять тисяч, бо це всі його гроші.

І це будуть різні обручки з різними меседжами. У першому випадку це про жадібність, а в другому — про те, що він готовий віддати все.

Нині суспільство трішки загралося у гроші. Та що там “трішки”. Не трішки. Зараз гроші – соціальний критерій успіху. У багатих навчаються багатства. Як це в тебе вийшло, навчи? Ось так раз — і в дамки?

Розкажи, куди йти, щоб вляпатися в гроші?

Немає нічого поганого в грошах. Гроші — це енергія та можливості, це відсутність компромісів, це якість життя.

Тільки не треба підміняти гроші та щастя.

Щастя – це шлях, а не результат.
І гроші – це шлях, а не результат.

Немає тієї кінцевої суми, після якої настає щастя.

Є той процес, який надихає, і за який ти отримуєш гроші, як конвертацію твоєї праці та таланту.

Мій чоловік – звичайний, середньостатистичний чоловік. У нього немає Бентлі, він не подарує мені салон краси, і нові груди не подарує. І відпочивати він відправить нас не на Мальдіви, а на Балтику.

Але сьогодні вранці він йшов на роботу, поцілував мене, сонну, і сказав: «Я намагатимусь звільнитися раніше і погуляти з дітьми»…

І я сплю далі, і навіть уві сні я щаслива. Ось як це сфотографувати в Інстаграмі?

Інстаграм — як ярмарок марнославства, де хвалиться тачками, курортами та дорогими прикрасами.

У мене буде свій інстаграм.

Я похвалюся вам фотографією каструлі рису з тушонкою, яку він приготував, коли я хворіла. “Тобі треба лежати”, – сказав мій шеф-кухар.

А ще він полагодив мені улюблений рюкзачок, бо я не хочу новий, я цей хочу, з лисичками.

І вночі він вимив взуття всієї родини, ми гуляли з донькою по калюжах, прийшли замурзані, промоклі, а я забула помити. А він не забув. І на батареї живе тепер ціла чобіткова родина.

А ввечері він піде гуляти з дітьми і бігатиме з ними по дитячому майданчику як сайгак, і низка чужих дітей ув’яжеться за ними, а я дивитимуся з балкона, з пузатою чашкою чаю в руках і усміхатимуся до вух.

А відпочивати він цього року не поїде. Нас відправить, а сам залишиться доробляти ремонт, який ми не можемо доробити, бо не можемо накопичити на те, що я хочу.

Я не знаю, як все це викласти в Інстаграм. Кашу цю рисову, з м’ясом, дитячий сміх та чоботи на батареї. Тільки мені це дорожче, ніж усі гроші світу.

Я просто хочу сказати, що справжнє кохання не пробивається чеками, воно зашифроване у вчинках людини та в її очах.

І чим жадібніша людина на слова і вчинки, в яких її інтереси защемлені на користь ваших (а вона від цього тільки кайфує, бо живе для вас!), тим далі ця людина від істинного «кохаю».

Не в айфонах справа, не у вартості подарунків, а в тому, наскільки багато ви можете дати людині у відповідь на її почуття.

Гроші – це обмін енергією.
Кохання – це обмін енергією.

Щастя — це змагання двох людей, хто зробить іншого щасливішим. І за це щастя просто неможливо виставити рахунок.

Хвастайтеся дорогоцінними почуттями, а не коштовним камінням. Камені можна купити, а почуття не можна.

Наступного дня після заручин чоловік подарував мені другу обручку. Ну ту, зі смарагдом.

— Навіщо??? – Здивувалася я. — Ось!

Я вип’ятила пальчик із розсипом діамантів.

— Так, я бачу, скільки пальчиків у тебе ще без колечок — засміявся майбутній чоловік. — Я взяв підробіток, не хвилюйся, будь ласка. Я бачив, як воно тобі сподобалося. Я щасливий, коли ти усміхаєшся.

Він потім ночами опитування обробляв, щоб сплатити другу обручку.

І так, вона не дорога, вона… безцінна.

Я згадую, як ховала руку з двома обручками в його велику долоню і зігрівалася його коханням.

Минуло 17 років.

Моя рука, як і раніше, там, у його руці. Тільки тепер на ній одна обручка. А ті дві живуть у скриньці і чекають, коли подорослішає солодка долоня нашої дочки.

Я обов’язково розповім їй, коли вона виросте, що таке справжнє щастя.

Автор: Ольга Савельєва
За матеріалами