Найдобріша казка в світі про Ангела і… Кота
Територія натхнення

Найдобріша казка в світі про Ангела і… Кота

– Мир тобі, – ласкаво промовив Ангел, сідаючи поруч з котом на товсту гілку і струшуючи з неї сніг.

– Привіт, – кіт розплющив зелене око, ліниво оглянув Ангела та відвернувся.

Ангел прикрив крильми босі ноги і поглянув донизу. Під ними лежало біле подвірʼя, сповнене сміху, вереску, літаючих сні́жок та скрипу кроків.

– Високо ти заліз, – сказав Ангел, оцінюючи відстань до землі.

– Зате сюди навіть сніжка Сашка не долетить.

Ангел розуміюче кивнув і підібрав опущені крила. Помовчали.

– А ти що, за моєю старенькою з’явився? – не повертаючи голови, спитав кіт.

Голос його був так само ледачий, але Ангел відразу помітив, як навколо нього згустилася біль і тривога.

– Ні, я ні за ким.

– А! – хмарка тривоги поріділа. – Вона щодня говорить, що скоро Ангел її забере, – повважав за потрібне пояснити кіт. – напевно, інший прилетить …

Знову помовчали. Але, мабуть, кота все ж турбувала присутність Ангела, і він якомога байдуже запитав:

– А ти сюди навіщо?

– Та так, відпочити присів. Хлопчину одного в вашому місті від нього ж самого рятував. Ох, і важка це робота! Тепер додому лечу.

– Так ти, це … І від хвороби можеш?

– Дивлячись яка хвороба. Але багато чого можу. Хранитель я.

– Так чого ж ти тут розсівся?! – заревів раптом кіт. – Нумо пішли!

І він рудим вихором злетів на землю. Ангел тихо приземлився поруч.

Старенька була така худенька, що Ангел не відразу розгледів її посеред білих подушок. Очі бабусі були закриті, а груди ходили ходором, заповнюючи всю кімнату хрипом, свистом і схлипами. Ангел нахилився над нею, поклав на груди білі крила і став щось шепотіти – ласкаво та тихо.

Поки він так стояв, кіт підкинув у грубку дров, посунув на плиту остиглий чайник і поставив великий кухоль з молоком, сипнув у нього якоїсь трави – готував питво для господині.

Коли Ангел розігнувся, дихання бабусі було рівним і тихим, запалі щоки порожевіли.

– Нехай поспить, – сказав він коту. – Ослабла вона дуже.

Кіт відвернувся й швиденько витер очі.

Старенька спала, а кіт з Ангелом пили чай. Кіт постійно підливав у свій чай вершки, а Ангел посміхався, дивлячись на нього.

– Я, напевно, залишуся поки у вас, – сказав він, розмішуючи мед. – Поки Михайлівна не встане.

– А ти звідки знаєш, що вона Михайлівна?

– Я ж Ангел. Я й те знаю, що тебе Чарліком звуть.

– Значить, ніби-то познайомилися, – хмикнув кіт. – А тебе як величати?

– А у нас імен немає. Просто Ангел.

Кіт мовчки підсунув йому вершки й надпив з кухля.

Цокали над столом ходики, тріщали в печі дрова, за вікном посилювався вітер.

– Ось ти питав, навіщо я високо заліз, – посміхнувся раптом кіт. – Виходить, тебе чекав.

І задумливо додав, прислухаючись до вітру:

– Шкарпетки тобі зв’язати треба. Що ж ти босоніж та по снігу? …

Автор: Людмила Сосніна