Про втрачене мистецтво лікування словом
Територія натхнення

Про втрачене мистецтво лікування словом

Лікар Бернард Лоун прожив 99 років. На сотому році життя він пішов у кращий світ. У той, куди йдуть найкращі.

Лоун – я так пишу його прізвище “Лаун”, тому що перша книга цього лікаря, яку я прочитала давним-давно, була під таким ім’ям – Бернард Лоун. Книга ж називалася «Втрачене мистецтво лікування».

Я часто писала про цього таємничого лікаря. Якого колеги звинуватили одного разу в чаклунстві; це у наш час. Шановні лікарі підозрювали, що кардіолог Бернард Лоун дає пацієнтам веселе зілля. Або магію застосовує.

Тому що похмурі, спустошені, чекаючі смерті хворі, з кожним днем починали усміхатися, рожевіти та одужувати після розмов з цим геніальним лікарем.

Ні, він, звичайно, лікував «сердечників». І дефрибілятор він винайшов. І слідував протоколу лікування, а як же!

Але він зрозумів, що слова можуть вбити. А можуть зцілити. І лікар лікує словами не меншою мірою, ніж ліками та операціями.

Саме лікар Лоун описав випадок, коли після дзвінка токсичної злої мами раптово помер пацієнт, який йшов на поправку. Наче його прокляла зла фея.

Він описав випадок, коли добрий лікар сказав при пацієнтці поганий діагноз – і жінка моментально загинула без видимих ​​причин.

Він описав старенького, який переписав свою аптеку на зятя, а потім боявся вставати та ходити – зятю заважали звуки кроків старої людини. І дідок ледь не загинув, серце його було розбите.

Це він, доктор Лоун, дав розписку пацієнтові, що той проживе ще п’ять років. Безнадійному пацієнту. І цей пацієнт прожив п’ять років, створив сім’ю і знову прийшов за розпискою. І став жити далі; як не жити, якщо лікар дав розписку? Це гарантія!

Лікар Лоун зрозумів, що наше серце розбивають злі слова та болючі стосунки. Причина таких хвороб – у емоційному оточенні пацієнта. І для лікування треба спочатку захистити людину від токсичних впливів!

Ось і сам захищав. Навіть писав листи родичам, які кривдили хворих. Такий був дивний цей доктор Лоун.

Саме він дозволив пацієнтам, що перенесли інфаркт, ворушитися і рухатися. До цього їх змушували лежати нерухомо, і вони гинули частіше від поганих думок, від страху і безпорадної знерухомленості. Він урятував тисячі життів, цей лікар Лоун.

І ще він написав про таємних праведників, яких прислали у цей світ із певною місією – зробити його кращим. Це вже зовсім містика, чи не так?

Але це правильно. І одним із таких особливих людей був сам лікар Бернард Лоун. Або – Лаун. Великий лікар, який нагадав про втрачене мистецтво лікування словом. Він пішов на сотому році життя. І мені його не вистачатиме, як не дивно.

Такі люди наче поруч і завжди підтримують нас одним фактом свого існування. Що б ми без них робили? Без цих спеціально посланих у цей жорстокий світ людей.

Ганна Кір’янова